“Чистокровними” називають чаклунів, у чиєму генеалогічному дереві немає маґлів, сквибів, маґлонароджених чи напівкровок. Але “чистота крові” - не просто характеристика родоводу. а й глибоко вкорінена в магічному суспільстві ідея та привід для дискримінації. Кожен має власне ставлення; для когось це - спадщина поколінь, для когось - пережиток минулого, або єдина надія для збереження традицій, або привід для принижень. Найвищий рівень приниження - назвати маґлонародженого чаклуна “бруднокровним” - це лайка, образливе слово, яке ніхто не говорить вголос у пристойній компанії.
Аристократи, особливо зі старих родин, високо цінують чистоту крові в першу чергу через те, що бачать в ній гарантію збереження магічної сили та культури. Вони аргументують, що століттями чистокровні сім'ї передавали знання, заклинання та артефакти, які роблять чаклунів сильнішими. Без цього, на їхню думку, магія може ослабнути. Зрештою, чистокровні часто мають доступ до ресурсів та освіти, які дозволяють їм легко досягати вершин - і вони бачать у цьому доказ своєї "правоти".
У 1692 магічне суспільство прийняло Статус про Секретність. Цей закон був встановлений Міжнародною конфедерацією чарівників для захисту чарівної спільноти від маґлів та приховування її присутності від усього світу. Це стало каталізатором для багатьох політичних суперечок. Його прийняли після жорстоких переслідувань чаклунів маґлами. Він змусив магів ховатися, розривати зв'язки зі світом.
Не всіх влаштовувало таке закінчення конфлікту - мовляв, могутні чаклуни не повинні жити в тіні, аби не лякати слабших. Врешті-решт Статут прийняли, але цей аргумент і досі використовують у суперечках про чистоту крові. Якщо маґли зі своєю інквізицією вже раз намагалися знищити чаклунський світ, то як можна допускати їх всередину через шлюби? Чистота крові має служити бар'єром проти повторення історії, захистом від "зовнішньої загрози".
“Священна двадцять вісімка” - це список чистокровних родин, опублікований у 1930-х роках анонімним - але, ймовірно, чистокровним, - автором. Там перелічені усі магічні роди, які століттями уникали шлюбів з маґлами чи напівкровними. Для прихильників це символ елітарності та стабільності: ці родини стояли біля витоків магічного світу, формували закони Міністерства та захищали чаклунів від зовнішніх загроз. Але критики бачать у списку інструмент дискримінації, та нагадуванням, що "чистота" часто залежить від соціального статусу, а не тільки крові. Аристократи пишаються приналежністю що священної двадцять вісімки, а маґлонароджені часто бачать у них ворогів.
Втім, відколи Албус Дамблдор очолив школу у 1966, він провадить політику прийняття щодо всіх прошарків магічного суспільства. Не всім батькам учнів це подобається, але позбутися його поки що нікому не вдалося.
Сквиби - люди, народжені в родинах чаклунів, але позбавлені магічного дару. Формально вони є частиною магічного суспільства, але часто почуваються чужими в ньому. Багато чистокровних родів соромляться сквибів або приховують їхнє існування, вважаючи їх ганьбою та плямою на репутації сім'ї. Чимало сквибів зрештою покидають магічну спільноту й оселяються серед маґлів.
Вовкулаки - люди, що під час повного місяця неконтрольовано перетворюються на кровожадливих звірів. Це одна найбільш стигматизованих груп у світі магії. Міністерство веде реєстр вовкулак, обмежує їхні права, забороняє займати хороші посади. Більшість з них змушені жити на узбіччі суспільства, ховатися і терпіти постійні знущання. Навіть ті, хто ніколи не завдав нікому шкоди, часто стають вигнанцями.
Гобліни - окремий магічний народ із власною культурою, законами та уявленнями про власність. Саме вони керують банком Ґрінґоттс і славляться неперевершеною майстерністю в роботі з металом та зачарованими предметами. Відносини між чарівниками та гоблінами століттями залишаються напруженими: у минулому неодноразово спалахували гоблінські повстання, а взаємна недовіра досі є звичною частиною життя.
Ельфи-домовики - магічні істоти, життя яких традиційно пов'язане зі службою чарівним родинам. Більшість чарівників сприймає це як належне, а самих ельфів часто виховуюють так, щоб вони пишаються своєю службою. Водночас існують поодинокі голоси, які ставлять під сумнів таку систему й вважають, що ельфи мають право самостійно обирати власну долю.
У 1970 році більшість цих проблем майже не обговорюють публічно. Для когось вони здаються невід'ємною частиною устрою магічного світу, для когось - несправедливістю, яку надто важко змінити. Зростання політичної напруги й поява радикальних рухів лише загострюють старі конфлікти.